"Чудеса и хреновины! Передай дальше..." (pan_baklazhan) wrote,
"Чудеса и хреновины! Передай дальше..."
pan_baklazhan

"Проклятий двір": читати варто, шукати - ні.

Це перша видана в незалежній Україні книжка одного зі стовпів «югославської» літератури, Нобелівського лавреата, письменника, якого можуть називати своїм одразу три балканські країни.

Щодо стовпів, то, на мою думку, їх три. Перший — досить відомий серб Мілорад Павич, півтора десятка перекладів якого за минулі 30 років таки вийшли в українських виданнях, включно з найвідомішим «Хозарським словником», причому як у жіночому, так і в чоловічому варіантах. Значно менше пощастило хорватові Мирославу Крлежі, з чиєї потужної спадщини у вільній Україні вийшло хіба кілька віршів у поетичних збірках, притому що теми України цей автор торкався не раз (докладніше читайте «Повернення Мирослава Крлежі ще тільки може відбутися».

Що ж до Іво Андрича, то цього автора в Радянському Союзі перекладали доволі багато. І російською, і мовами країн Балтії, і чимало — українською. З кінця 1950-х і по 1990-й, коли вийшла збірка «Знаки на дорозі», призначена для дітей — хоча й із геть не дитячими оповіданнями. Загалом, за цей період було перекладено більше двадцяти творів письменника, включно з «Мостом на Дрині», за який Андрич у 1961 році отримав Нобелівську премію з літератури. На відміну від «Проклятого двору» (невеликий за обсягом роман писався чверть століття, між двома світовими війнами, і був завершений у 1954-му). Але примірників тієї книжки з часу видання (1957) залишилося так мало, що можна сказати — взагалі не лишилося. Що й спонукало закарпатського ж письменника та перекладача Андрія Любку перекласти роман повторно, таким чином відкривши Андричіаду в незалежній Україні.

Далі - в матеріялі Іво Андрич повертається в Україну через «Проклятий двір»

Tags: Культурний продукт, изба-читальня
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 1 comment