"Чудеса и хреновины! Передай дальше..." (pan_baklazhan) wrote,
"Чудеса и хреновины! Передай дальше..."
pan_baklazhan

Про старого Зюзю (памфлет і до памфлету)

Написав я цю казочку ще в листопаді минулого року, під тріскіт дров у "дачній" пічці. Це моя друга навколітературна праця, написана в цих найліпших для творчості умовах, перша була "Интеллектуальный ПДРС «Богемикус»"

Чекав найактуальнішого моменту, щоб її обнародувати, та вирішив, що можна й не чекати. Попереджаю: сюжет казки містить шокуючий контент. Всі імена - практично невигадані. Мораль казки буде зрозумілою не всім, тож, якщо не зрозуміли - не перейматеся, просто це не ваше.

Як старий Зюзьо тацю гівна з’їв

Жив-був в одному селі старий Зюзьо. Файний був дідо, і собою, і справами селом славився. Та от якось, одного світлого божого дня, покликав до себе дітей, онуків та родичів, близьких та далеких, та й каже: «Багато я пожив на світі, багато чого повидав, багато чого доброго зробив, а деколи й не дуже доброго, та то таке. Хочу я, дорогенькі, аби всі ви запам’ятали цей день, бо такого ви ще не бачили, і потім не побачите». Принишкли усі, затамували подих навіть, і чекають, що ж то таке буде. А старий Зюзьо їм і каже: «А ну, найменші, бігом до клуні, де старі іржаві таці лежать, котрі я на брухт циганам не здав, та тягніть сюди найбільшу». Побігли малі та й принесли – здоровенну таку тацю, хоч іржаву геть. Чекають, що ж то буде. А Зюзьо знов наказує: «А тепер наберіть оту тацю повну гівна». «Як гівна?» - зніяковіли всі, а старий ногою тупає й гучно так наказує: «Шо неясно? Сказав же ж – повну тацю гівна несіть!». «Якого гівна?» - перепитують. «Та усякого! Насамперед, свинячого добру порцію, з під жирного волохатого хряка Карла…». А потім: «Куди побігли? Наберете з-під волохатого, тоді йдіть до пса Тараса, і з під нього трохи. А як з під Тараса нашкребете, йдіть до сусідів, тих, що цапів тримають. Бо ви ж усі знаєте, як я цапів ненавиджу, усе життя, з самого дитинства, коли один брудний смердючий цап на мене наскочив, та канапку з сальцисоном, йой, яка була смачна! – вихопив прямо з моїх рук та й зжер… Так от, йдіть до тих дурних сусідів, і від їхньої плішивої цапині Моньки теж гівна наберіть!» - «Діду, але ж все село знає, вона смертельно хвора!». Затупав старий Зюзьо: «От дурні! Яка там хвора! Все село знає, що та Монька хитросрака просто прикидається, щоб молока не давати, але їсти доста! Нно, а як з під Моньки нашкребете, і з під пса Тараса, і з під волохатого хряка, то все то добре у таці змішайте і несіть сюди, до мене» - «Та нашто, діду?» - «А побачите».

Через певний час принесли діти ту кляту тацю, повну лайна, і чекають, що ж то буде далі. А далі Зюзьо витягає з халяви здоровенну ложку і починає то… їсти! Всі аж отетеріли, і лиш найсміливіший з дідових близьких наважився спитати – дідо, то нащо ви то робите? Зупинився на мить Зюзьо, та й одповідає: ЩОБ ЗАПАМ’ЯТАЛИ МЕНЕ НАДОВГО. Тут вже всі, перебиваючи один одного, заволали: Йой, та ми ж і так, вас, дідо, запам’ятали б! Бо які ж нам гарні казки розповідали… Бо які файні мальви під плотом посадили… Бо які смачні груші у тісті нам всяку неділю запікали… Розлютився старий Зюзьо та як гаркне: «Ні, ні, і триста разів ні! Казки, мальви, груші в тісті – то все бздури. Забудете за місяць, як не за тиждень, як я у вирій піду. А як я тацю гівна з’їв, та якого – з під жирного волохатого хряка Карла, та з під пса Тараса, та з під хитрої цапині Моньки – то на все життя запам’ятаєте, і дітям розповісте, і онукам, а ті своїм дітям, і онукам… Ви що собі думаєте, сучі діти, що старий Зюзьо дурний ?!»

Отак і запам’ятало усе село дивний вчинок Зюзі.

Кажете, дурна казка? Е, ні. Бо то геть не казка, а справжня, майже невигадана історія


Контрольне питання: чи вгадали ви головного та другорядних героїв цієї повчальної казки?

Якщо ні, то принаймні щодо першого даю відповідь:



І кілька скринів тексту, які не увійшли в еро-пост:







Tags: изба-читальня, как бы про ЭТО
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 0 comments