"Чудеса и хреновины! Передай дальше..." (pan_baklazhan) wrote,
"Чудеса и хреновины! Передай дальше..."
pan_baklazhan

Проект "Культурний продукт": Антанас Смятона

Основним культурним продуктом, створеним епохою Порошенка, без сумніву, стане мережа петровольців в широкому спектрі, з опусами від Бірюкова з Олєшкою до Винничука з Моновою. І, вишенькою на цьому пальмово-соєвому торті, буде, звісно, мультсеріял "Зашкварені". Культурний продукт його основного конкурента Володі Зеленського - це "95 квартал", серіяли "Сваты" та "Слуга Народа", третю частину котрого я навіть спробую подивитись. Як не дивно, Юлія Тимошенко теж не була чужда культурі і мистецтву, і залишає по собі політичний детектив-бестселер "Убить Юлю" (написаний на її замовлення Юрієм Рогозою", і також, хоча про це мало хто знає, книгу і реалізований кіносценарій "Иллюзия Страха", особисто написаний її правою рукою Олександром Турчиновим. Всі ці культур-продукти мене, м'яко кажучи, не задовольняють. Тому я з 1999 року і понині читаю "Дзеркало тижня*", продукт Юлії Мостової, більш ніж дружини Анатолія Гриценка. І в зв'язку з цим фактом (а якби не було виборів, то робив би це й без зв'язку), знайомитиму вас ближче з матеріялами цього тижневика. Оцей раджу прочитати обов'язково. Я насмикав для затравки найцікавішого, але там варто прочитати все:

"1918 року серед двох десятків підписантів Акта про державну незалежність Литви, крім самого Смятони, було ще аж троє його однокласників — Юозас Тубеліс, Юргас Шлапеліс і Владас Міронас. Двоє з них у різний час стали прем'єр-міністрами Литовської республіки. Смятона протягом свого тривалого правління намагався призначати на керівні посади за інших рівних умов своїх друзів і родичів, людей, яких він добре знав і яким беззастережно довіряв. Чи, як стверджували опоненти президента, тих, хто був йому особисто відданий.



Маленька країна, яка щойно почала відроджувати державність і створювати власні збройні сили, звичайно ж, не змогла б самостійно вистояти в боротьбі на життя і смерть проти жодної із цих потуг. Проте, на щастя литовців, усі ці ворожі сили вважали одне одного смертельними ворогами, а литовських самостійників — ворогом другорядним. На чолі молодої держави стояв Антанас Смятона — спершу як голова Державної ради, а з 4 квітня 1919 року як президент Республіки. Він докладав максимальних зусиль, аби розбудувати збройні сили держави і, укладаючи тимчасові перемир'я та союзи, майстерно використовував одні ворожі сили для боротьби проти інших: німців проти червоних, росіян проти поляків тощо. У січні 1919-го литовські збройні сили налічували вісім тисяч бійців, в армії не було звань, бійці зверталися до своїх командирів просто: "офіцере", "докторе", "професоре". Після того як литовці завдали поразки російським білогвардійцям, що вдерлися на північ Литви, вони захопили в бермонтівців п'ять панцирних автомобілів "Ергардт-Бехельфспанцерваген". Машини отримали власні імена литовських язичницьких богів — "Перкунас", "Прагарас", "Арас", "Сарунас" і "Савароніс". Так з'явився перший панцирний підрозділ у Литовській армії.

1920 року, щойно ситуація на фронтах трохи стабілізувалася, литовці провели парламентські вибори, результати яких стали катастрофічними для Смятони. Його партія не здобула жодного місця в новому складі парламенту — відтак новим президентом став лідер християнських демократів Александрас Стульґінскас.

Смятона без опору передав владу і тимчасово повернувся до журналістсько-публіцистичної діяльності, а також викладав у щойно створеному в Каунасі Литовському університеті курси етики й античної філософії.

Смятона повернувся до влади за шість років унаслідок військового перевороту. На чергових парламентських виборах більшість тоді здобули соціал-демократи, а Антанасові націоналісти-таутінінки, хоч і були представлені в парламенті, більшості й близько не мали. Натомість Смятона був надзвичайно популярним в армії, яка вірила тільки йому. Після "Революції лейтенантів" демократично обрані президент і прем'єр "добровільно" пішли у відставку, і 19 грудня 1926 року сейм обрав Смятону президентом. Уряд очолив найближчий соратник Смятони Вольдемарас. Перші роки влади націоналістів у Литві існував своєрідний дуумвірат — Вольдемарас теж претендував на роль лідера нації. Проте вже 1929 року Смятона відправив молодшого соратника у відставку, а коли той 1934-го спробував з допомогою путчу захопити владу, то потрапив до в'язниці, де просидів чотири роки. Смятона, так само як і Вольдемарас, був лідером авторитарного типу, проте трохи "м'якшим". Якщо Вольдемарасу ближчим був досвід Гітлера і Муссоліні, то створений Смятоною режим найбільше нагадував "Нову державу" диктатора Португалії Антоніу де Салазара.

Будівлю [Литовської держави], зведену Смятоною, було знесено [Совєтами], здавалося б, дощенту. Але фундамент виявився міцним. І нинішня Друга литовська республіка навряд чи була можливою, якби не було Першої. "

Весь текст тут: Антанас Смятона. Син кріпака, який повернув Литву литовцям

* -я "ДТ" не лише читаю, а часом туди  ще й пишу. Тепер дуже рідко, а колись регулярно.
Tags: Культурний продукт, Пан Баклажан, изба-читальня
Subscribe

  • "Три, два, один - двигуни загули!"

    Традиційно в цей день, ну а тим паче в круглу дату: Всіх, хто вважає за свято - вітаю!

  • З празнічком!

    Сьогодні, в день не лише тупих приколів та сміхуйочків, але й у Міжнародний день птахів, передаю вітання всім нашим - тим, хто тримається на плаву…

  • "Перець" жжот

    Думаю, цей номер "Перцю" (№ 6/1987) в недалекому майбутньому буде дуже дорогим. Або ж його зберігання каратиметься за всією суворістю нових…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 0 comments